Тема. Підміна особистісних етичних цінностей становою належністю в комедії І. Карпенка-Карого "Мартин Боруля".
Завдання
Опрацювати опорний конспект
Образи
Мартин Боруля
марить тим, щоб хоч його онуки «були дворяне, не хлопи, що не всякий на них крикне: бидло! теля!»
намагається будь-що домогтися покарання для свого кривдника дворянина Красовського
намагається завести у своєму домі «дворянські порядки» (наказує і собі, і членам родини довго спати, хоча від спання йому нудно, та й боки болять; планує розвести собак і їздити на полювання; хоче віддати доньку Марисю за «благородного», який потім через кумедне непорозуміння тікає від неї; намагається прилаштувати сина на «благородну» чиновницьку посаду, проте Степана звільняють; прагне офіційно оформити своє «шляхетне» походження, але з’ясовується, що в документи закралася фатальна для нашого героя помилка (запис зроблено на прізвище Беруля, а не Боруля).
Красовський
із ним судиться Мартин Боруля;
не скаже жодної репліки у творі.
Палажка (дружина Мартина)
співчуває дочці, але слухається чоловіка.
Марися (дочка Мартина)
намагається зберегти своє щастя, їй панське життя, яким марить батько, ні до чого:
«Нащо ж дворянство нам здалося, коли воно горе приносе?.. Краще жить на світі щасливим мужиком, ніж нещасним паном – це всяке знає» (слова Марисі до батька).
Марися (дочка Мартина)
прагне добутися чиновницької посади не стільки шляхом якихось інтелектуальних зусиль, роботою над собою, щоденною старанною працею, скільки обманом, хитрістю
батько навчає його, як вижити в цій прогнилій системі: «Ну, тепер з Богом! (Встає). Прощай. (Цілує Степана). Слухай старших, виписуй почерка, завчай бумаги напам’ять, трись, трись меж людьми — і з тебе будуть люде!»
Трандалєв (повірений в обох сторін)
аферист, наживається на маніпуляціях із документами та обдурюванні клієнтів
«Нарешті: чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи – не тужи! Все одно, що лікар: чи вилічив, чи залічив, – плати» (Трандалєв про себе).
«Добре діло це повіренничество, єй_богу! Другого такого прибильного не знайдеш… діло Борулі веду протів Красовського, а діло Красовського протів Борулі. Їздю на своїх конях по просителях, — і коней годують, і мене годують, і фурмана годують, і платять!..»
Націєвський (реєстратор із ратуші)
самозакоханий;
боягуз: щойно запідозрив, що дівчина, на якій його хоче одружити Мартин Боруля, вагітна від іншого, не задумуючись, утікає;
думає, що завжди може сподобатися будь-якій дівчині;
кумедна мова, невдалі спроби залицяння.
Гервасій Гуляницький
заможний;
уособлення традиційної народної моралі та мудрості
Микола Гуляницький
син Гервасія Гуляницького;
коханий Марисі.
Омелько (наймит Мартина)
простакуватий,
носій глибокої народної мудрості, мрійливості, гумористично-філософського ставлення до мирської «суєти»,
життєвий практицизм.
Драматургічна спадщина І. К. Карпенка-Карого – це самобутнє й цікаве явище в історії вітчизняної театральної культури. Невмирущу славу принесли митцеві його сатиричні комедії: “Сто тисяч”, “Хазяїн”, “Суєта”. Сюди ж належить і комедія “Мартин Боруля”, яка піднімає важливі морально-етичні проблеми і цим самим стає в ряд безсмертних творів.
Драматург високо підносив роль сміху як засобу боротьби з людськими вадами. Дійсно, сміх –могутня зброя: те, над чим посміялися, втрачає свою значимість і з кумира перетворюється на предмет кепкування. Сміх примушує кожного з нас критично подивитися на себе і прагнути позбавитись тих чи інших недоліків у своєму характері.
Сюжет комедії “Мартин Боруля” письменник будує на дійсних фактах з життя родини Тобілевичів: батько драматурга, який довгий час служив управителем поміщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. На це пішло чимало часу – і марно: дворянство не було доведено, оскільки прізвище в старих документах було Тобелевич, а в нових – Тобілевич. Карпенко-Карий
використав цей факт, аби висміяти намагання простої людини вибитися в дворяни, хибно думаючи, що цим можна в чомусь вивищитися над іншими.Головний, персонаж комедії – це людина із заможної верхівки села. Мартин Боруля не засліплений жадобою збагачення, не позбавлений деяких рис гуманності. Та, на жаль, це натура, скалічена духовно нездоланним прагненням вийти “на дворянську лінію”. Коли б його спитали, навіщо йому те дворянство, він, певно, не зміг би пояснити як слід своє дивне бажання. Читаючи комедію, ми бачимо, що Мартин – гарний сім’янин, у домі порядок і достаток; і авторитет, і гроші – все це у нашого героя є. Чого ж йому ще треба? Виявляється, треба титула дворянського, який, на думку Мартина, зробить його паном, а пан – це не мужик…
У своєму домі цей “міщанин-шляхтич” (так назвав свого героя Журдена французький драматург Мольєр) заводить дворянські порядки, сам мучиться через свої химери, але терпить, бо вважає таку “домашню перебудову” шляхом до політично-правового місця в поміщицько-капіталістичній державі, яке мало дворянство.
Мартин велить своїм дітям називати себе не татом, а “папінькою”, а маму – “мамінькою”. Він довго вранці вилежується в ліжку, як пан, хоча в нього, трудящої людини, від довгого лежання з незвички болять боки. Дочку Марисю хоче віддати заміж за “образованого чоловіка”, сина Степана мріє бачити знатним чиновником. Смішно дивитися, як “правила” дворянського побуту суперечать традиційним порядкам сім’ї Мартина, викликають нерозуміння і подив членів родини.
Розв’язка гостро драматична: Мартин скрізь зазнає поразки, і, нарешті, одна літера в прізвищі (Боруля – Беруля) кладе край його змаганням за дворянське звання: рід Мартина не визнали дворянським.
Висміявши таку поведінку свого героя, Карпенко-Карий утвердив здорову народну мораль щодо родинних традицій, ставлення людини до своєї рідної землі, свого родоводу, прадідівських коренів, праці, народних звичаїв.
Головне – не титул, а вміння залишатися порядною, високоморальною людиною у всіх життєвих ситуаціях.
Завдання
- Опрацювати стор. 72-74.
- Вправа 8 (1,3) (стор. 75)
- Прочитати твір І.Т. Карпенка-Карого "Хазяїн"
Важливо
- Виконану роботу (фото-, відеоматеріали) надіслати для оцінювання на skosianchuk@gmail.com
Немає коментарів:
Дописати коментар