Дистанційне навчання. Група №2 факультатив з української мови (№3-4)

 Тема.  Рід іменників. Число іменників. Відмінювання іменників. Незмінювані іменники. Кличний відмінок.

Завдання

   Прочитайте текст та знайдіть відповіді на питання.

·         Що відображає категорія  числа іменників?

·         У протиставленні яких форм реалізується категорія числа?

·         Чи  словозмінна категорія числа?

·         Чи належить наголос до засобів вираження категорії числа?

·         На які групи за наявністю числа поділяються іменники?

·         Чи може іменник малеча мати форму множини?

·         Чи може іменник люди мати форму однини?

Категорія числа, як і категорія роду, є основною категорією в системі словотвору і словозміни іменників. Вона вказує на кількісний вияв того, що позначається самим іменником.

                За значенням і формою в українській мові розрізняються два числа: однина і множина.

                Однина може означати один предмет з ряду однорідних: завод, місто; множина вказує на роздільну множинність однорідних предметів: заводи, міста.

                Однина може мати й інше значення: означати єдність, сукупність предметів як неподільне ціле, мати збірне, речовинне або абстрактне значення: селянство, листя; краса, радість; молоко, сіль. У таких  іменниках форми множини або відсутні, або виникають , коли треба вказати на розгалужену множинність предметів з вищеназваними значеннями. Отже, поняття множинності не слід змішувати з поняттям сукупності або збірності.

                Множина також може мати інше значення: може означати складні предмети (зябра, буси), парні предмети, складні дії (вибори), складні маси, речовини (консерви) та ін.. У таких іменниках значення роздільної множинності поєднується із збірним, речовинним або абстрактним значенням.

                З граматичного погляду категорія числа в українській мові характеризується:

                 а) системою відмінкових закінчень, окремих для однини і окремих для множини: однина — завод, заводу, заводові, заводом; множина — заводи, заводів, заводам, заводами;

б) відмінностями словотворчої структури співвідносних основ: основа іменників громадянин, киянин, вжитих у формі множини, втрачає суфікс –ин, який має значення одиничності (громадяни, кияни).

                Іменники залежно від наявності в них тих або інших форм числа поділяються на три групи:

 

·         Іменники, що вживаються як в однині, так і в множині;

·         Іменники, що  вживаються тільки в однині;

·         Іменники, що вживаються тільки в множині;

Іменники, що вживаються як в однині, так і в множині, становлять найбільшу групу. До неї входять:

а) назви предметів, що піддаються лічбі;

б)вживані в переносному значенні власні назви, іменники з речовинним та іменники з абстрактним значенням.

                Іменники, що вживаються тільки в однині, не утворюють форм множини, не піддаються лічбі, отже, й не сполучаються з кількісними числівниками.

                Іменники, що вживаються тільки в множині, становлять в порівнянні з першими двома групами кількісно найменшу за своїм лексичним складом групу.

Придумайте кілька іменників та визначте їх граматичну категорію числа:

·         Абстрактні з суфіксами-изна(а), -ість, -інь;

·         Іменники на позначення кількісно не окреслених грошових сум;

·         Іменники на позначення почуттів, емоцій;

·         Збірні з суфіксами –от(а), -ур(а), -ств(о), -цтв(о).

          Доберіть до поданих слів пару в множині. Поставте наголос. Поміркуйте про його вплив на граматичну категорію числа іменників. Чи однакове лексичне значення мають  слова? Складіть зі словами речення.

Вино, земля, вода, пісок, шовк, крупа.

 Форма множини від одиничних іменників може утворюватися, але при цьому змінюється відтінок лексичного значення: перше  слово в однині називає речовину, а друге (у множині) – сорти, види, вироби з цієї речовини.

 Прочитайте.  Вкажіть вид яких іменників можна утворити форму множини. Обґрунтуйте свою   думку. Визначте морфемний  склад виділених слів.

Каміння, сум, хліб, студентство, бджола, жінка, камінь, океан, жіноцтво, пісок, взуття, ворота, ворона, олія, милосердя, погода, питання, дріжджі, людство, людина, зілля, бадилля, реалізм, роман, вибори, вимога, підручник, колиска, Харків, ліхтар, зупинка, квасолиння, відгомін,  радість, кіннота іменини.

Важливо

Виконану роботу  (фото-, відеоматеріали) надіслати для оцінювання на skosianchuk@gmail.com 

Дистанційне навчання. Група №14 українська література (урок №19)

  Тема. Урок позакласного читання. Іван Карпенко-Карий. "Хазяїн"

Завдання

• Опрацювати матеріал  і скласти опорний конспект
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  •  https://ppt-online.org/445264
  • переглянути матеріал за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=bjZfa--6OZI
  • Повторити матеріал "Творчість Івана Карпенка-Карого"

   Важливо

  • Виконану роботу  (фото-, відеоматеріали) надіслати для оцінювання на skosianchuk@gmail.com 
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  

Дистанційне навчання. Група №14 українська література (урок №18)

 Тема. Підміна особистісних етичних цінностей становою належністю в комедії І. Карпенка-Карого "Мартин Боруля".

Завдання

Опрацювати опорний конспект

Образи

Мартин Боруля

• марить тим, щоб хоч його онуки «були дворяне, не хлопи, що не всякий на них крикне: бидло! теля!»

• намагається будь-що домогтися покарання для свого кривдника дворянина Красовського

• намагається завести у своєму домі «дворянські порядки» (наказує і собі, і членам родини довго спати, хоча від спання йому нудно, та й боки болять; планує розвести собак і їздити на полювання; хоче віддати доньку Марисю за «благородного», який потім через кумедне непорозуміння тікає від неї; намагається прилаштувати сина на «благородну» чиновницьку посаду, проте Степана звільняють; прагне офіційно оформити своє «шляхетне» походження, але з’ясовується, що в документи закралася фатальна для нашого героя помилка (запис зроблено на прізвище Беруля, а не Боруля).

Красовський

• із ним судиться Мартин Боруля;

• не скаже жодної репліки у творі.

Палажка (дружина Мартина)

• співчуває дочці, але слухається чоловіка.

Марися (дочка Мартина)

• намагається зберегти своє щастя, їй панське життя, яким марить батько, ні до чого:

«Нащо ж дворянство нам здалося, коли воно горе приносе?.. Краще жить на світі щасливим мужиком, ніж нещасним паном – це всяке знає» (слова Марисі до батька).

Марися (дочка Мартина)

• прагне добутися чиновницької посади не стільки шляхом якихось інтелектуальних зусиль, роботою над собою, щоденною старанною працею, скільки обманом, хитрістю

• батько навчає його, як вижити в цій прогнилій системі: «Ну, тепер з Богом! (Встає). Прощай. (Цілує Степана). Слухай старших, виписуй почерка, завчай бумаги напам’ять, трись, трись меж людьми — і з тебе будуть люде!»

Трандалєв (повірений в обох сторін)

• аферист, наживається на маніпуляціях із документами та обдурюванні клієнтів

«Нарешті: чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи – не тужи! Все одно, що лікар: чи вилічив, чи залічив, – плати» (Трандалєв про себе).

«Добре діло це повіренничество, єй_богу! Другого такого прибильного не знайдеш… діло Борулі веду протів Красовського, а діло Красовського протів Борулі. Їздю на своїх конях по просителях, — і коней годують, і мене годують, і фурмана годують, і платять!..»

Націєвський (реєстратор із ратуші)

• самозакоханий;

• боягуз: щойно запідозрив, що дівчина, на якій його хоче одружити Мартин Боруля, вагітна від іншого, не задумуючись, утікає;

• думає, що завжди може сподобатися будь-якій дівчині;

• кумедна мова, невдалі спроби залицяння.

Гервасій Гуляницький

• заможний;

• уособлення традиційної народної моралі та мудрості

Микола Гуляницький

• син Гервасія Гуляницького;

• коханий Марисі.

Омелько (наймит Мартина)

• простакуватий,

• носій глибокої народної мудрості, мрійливості, гумористично-філософського ставлення до мирської «суєти»,

• життєвий практицизм.

Морально-етичні проблеми в комедії Івана Карпенка-Карого “Мартин Боруля”

Драматургічна спадщина І. К. Карпенка-Карого – це самобутнє й цікаве явище в історії вітчизняної театральної культури. Невмирущу славу принесли митцеві його сатиричні комедії: “Сто тисяч”, “Хазяїн”, “Суєта”. Сюди ж належить і комедія “Мартин Боруля”, яка піднімає важливі морально-етичні проблеми і цим самим стає в ряд безсмертних творів.

Драматург високо підносив роль сміху як засобу боротьби з людськими вадами. Дійсно, сміх –могутня зброя: те, над чим посміялися, втрачає свою значимість і з кумира перетворюється на предмет кепкування. Сміх примушує кожного з нас критично подивитися на себе і прагнути позбавитись тих чи інших недоліків у своєму характері.

Сюжет комедії “Мартин Боруля” письменник будує на дійсних фактах з життя родини Тобілевичів: батько драматурга, який довгий час служив управителем поміщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. На це пішло чимало часу – і марно: дворянство не було доведено, оскільки прізвище в старих документах було Тобелевич, а в нових – Тобілевич. Карпенко-Карий

використав цей факт, аби висміяти намагання простої людини вибитися в дворяни, хибно думаючи, що цим можна в чомусь вивищитися над іншими.

Головний, персонаж комедії – це людина із заможної верхівки села. Мартин Боруля не засліплений жадобою збагачення, не позбавлений деяких рис гуманності. Та, на жаль, це натура, скалічена духовно нездоланним прагненням вийти “на дворянську лінію”. Коли б його спитали, навіщо йому те дворянство, він, певно, не зміг би пояснити як слід своє дивне бажання. Читаючи комедію, ми бачимо, що Мартин – гарний сім’янин, у домі порядок і достаток; і авторитет, і гроші – все це у нашого героя є. Чого ж йому ще треба? Виявляється, треба титула дворянського, який, на думку Мартина, зробить його паном, а пан – це не мужик…

У своєму домі цей “міщанин-шляхтич” (так назвав свого героя Журдена французький драматург Мольєр) заводить дворянські порядки, сам мучиться через свої химери, але терпить, бо вважає таку “домашню перебудову” шляхом до політично-правового місця в поміщицько-капіталістичній державі, яке мало дворянство.

Мартин велить своїм дітям називати себе не татом, а “папінькою”, а маму – “мамінькою”. Він довго вранці вилежується в ліжку, як пан, хоча в нього, трудящої людини, від довгого лежання з незвички болять боки. Дочку Марисю хоче віддати заміж за “образованого чоловіка”, сина Степана мріє бачити знатним чиновником. Смішно дивитися, як “правила” дворянського побуту суперечать традиційним порядкам сім’ї Мартина, викликають нерозуміння і подив членів родини.

Розв’язка гостро драматична: Мартин скрізь зазнає поразки, і, нарешті, одна літера в прізвищі (Боруля – Беруля) кладе край його змаганням за дворянське звання: рід Мартина не визнали дворянським.

Висміявши таку поведінку свого героя, Карпенко-Карий утвердив здорову народну мораль щодо родинних традицій,  ставлення людини до своєї рідної землі, свого родоводу, прадідівських коренів, праці, народних звичаїв.

Головне – не титул, а вміння залишатися порядною, високоморальною людиною у всіх життєвих ситуаціях.

Завдання

• Опрацювати стор. 72-74.
• Вправа 8 (1,3) (стор. 75)
• Прочитати твір І.Т. Карпенка-Карого "Хазяїн"

 Важливо

• Виконану роботу  (фото-, відеоматеріали) надіслати для оцінювання на skosianchuk@gmail.com 

Дистанційне навчання. Група №2 українська література (урок №3-4)

  Тема. Феномен «кларнетизму». Вітаїстичність як наскрізна оптимістична тональність у поезіях П. Тичини «Арфами, арфами…», «О панно Інно…», «Ви знаєте, як липа шелестить…». Художнє відтворення національно-визвольного пробудження народу в поезіях П. Тичини «Пам’яті тридцяти», «Одчиняйте двері…».
Завдання

Опрацювати матеріал

В поколіннях 

я озвуся,—

не згорю

і не загасну,—

мов огні електробуду…

І в майбутню

пору ясну

в пісні знов явлюся.

Й буду —

в людях жити буду.

Так писав Павло Тичина, вірячи «в майбутню пору ясну» і в те, щойого поезія будитиме в людях найкраще — людяність, любов до життя,одне до одного, захоплення природою. І це його передбачення виправдилося. Разом із тим, трагічна творча доля поета — це уособлення трагедіївсієї української інтелігенції, задавленої, знищеної морально і фізичнототалітарним режимом. На сьогоднішньому уроці ми розглянемо вершинне з творчих надбань письменника, що є окрасою світового письменства.

Перша книжка поезій П. Тичини з незвичайною назвою «Сонячні кларнети» (тоді писалося «Сонячні») вийшла друкому 1918 р. На обкладинці — соняшники.Кларнет — духовий інструмент. Назва його походить від латинського clavus, що означає «ясний». Так названо інструмент за йогозвук — чистий, ясний, бадьорий.

Сонячні кларнети — музика сонця, а сонце — джерело всьогоживого, символ життя, радості, розквіту, щастя. Винесений у заголовок книжки цей незвичайний образ-символ якнайкраще відбиваєсутність індивідуального стилю молодого Тичини. Назва збірки —це поетичне вираження авторського розуміння гармоній всесвіту.
«Сонячні кларнети» — збірка Тичини, яка стала епохальноюкнижкою поезій, про яку заговорила вся літературна Європа.В. Стус у книжці «Феномен доби» пише, що «Компліменти буливеликі».
У віршах збірки «Сонячні кларнети» поєдналися дві музи —музика й поезія з братом живописом. Тому картини заговорили звуками, звуки утворили полотна, слова засяяли барвами.
До збірки П. Тичина включив найкращі свої твори.

«Сонячні кларнети» поділяються на три тематичні групи.
До першої належить лірика з пейзажними й любовними мотивами. Це музичні, граційні, живописні вірші (уже відомі нам)«Гаї шумлять», «А я у гай ходила», «Хор лісових дзвіночків»та такі, як «О панно Інно…», «Арфами, арфами…», «Ви знаєте,як липа шелестить..?» та інші. Поезії вражають красою образів і глибинним розумінням законів природи. Цю групу віршівсправді можна назвати «Світлою нотою збірки». 

Друга збірка — це вірші про народне горе, принесене Першою Світовою війною. «Хтось гладив ниви…», «Іще пташня…».У них відчувається справжній трагізм; поет майстерно передаєнайтонші настрої й почуття.

Третя група тематично поєднується з другою: Україна й революція(«Одчиняйте двері…», «По блакитному степу», «Скорбнамати» та інші). Поет з позицій власного розуміння добра і зла,справедливості й народної моралі осмислює, що несе революцію рідному народові. Ці дві групи можемо назвати «скорбниминотами» збірки.

Літературознавець Юрій Лавріненконазвав творчу манеру письма Тичини кларнетизмом, розуміючи його як «український варіант міжнародного символізму, а потім і як власного синтезу поетичного стилю». Сучасників поета і майбутніпоколіннячитачів бентежать оригінальна філософія митця, його незвичне світосприймання. У своїх естетичних шуканнях автор «Сонячних кларнетів» поєднав символізм із поетикою неоромантизму, імпресіонізму, експресіонізму. У неоромантизмі його приваблювали вольові та героїчні поривання особи, борця за свободу та національне відродження народу, романтичний ідеал прекрасного, непересічна, сильна духом людина, контраст-ність у змалюванні світу, елементи таємничості. В імпресіонізмі йому імпонували асоціативний зв'язок образів, суб'єктивність, витончене моделювання мінливих, миттєвих вражень, настроїв, а в експресіонізмі — емоційне вираження світу, охопленого катастрофізмом, застосування масштабної образності.

Загалом у європейському модернізмі Павлові Тичині імпонувала ідея самоцінності, суверенності, незалежності мистецтва слова, особливо ідеал «абсолютної поезії», позаполітичної позиції, що прозвучала у творах французького символіста Стефана Малларме. Проте український поет не наслідував його, а прокладав свій шлях у поезії. Він витворив оригінальний «кларнетичний» варіант модерного стилю, що базується на духовно-філософському струмені в ліриці доби. Цій меті митець підпорядковував музично-поліфонічні багатопланові образи-символи. У своїй художній практиці Тичина здійснив заповіт Поля Верлена: «Найперше — музика у слові!», запровадив, за словами Юрія Лав-ріненка. «тичинівськийпанритмізм (всеохоплювальний ритм) цілості, починаючи від серця поета і аж до всього універсуму безмежної різноманітності світів». Автор «Сонячних кларнетів» відкрив естетику музичного ритму в мистецтві слова, зробивши його генератором у моделюванні картини світу, почуттів, переживань ліричного героя. Вдавався Тичина до синхронного відтворення різних почуттів-смислів, сполучення в образі кольору, звуку, запаху, дотику, символів, алегорії. Витончена лаконічність зумовила вдосконалення поетом системи віршування: спираючись на народнопісенний ритм, він вибудовує оригінальну віршову структуру, вклинюючи в неї класичний ямб, поєднує дактиль з хореєм, застосовує верлібр, що зумовило рідкісну музикальність поезій митця. Василь Барка назвав Павла Тичину «хліборобським Орфеєм», адже його творчість сповнена символі-кою і віруваннями прадавніх українців.

ПавлоТичина у своїхестетичнихшуканняхвдавався до модерноїпоетики, постійноекспериментувавзі словом. Йогообразивиникали на основівізуального та музичногосвітосприймання.
 

Особливості кларнетизму
— незалежна від політики й ідеології «чиста поезія», що уславлює ідеал гуманізму та добра: «Приставайте до партії, де на людинудивляться як на скарб світовий і де всі як один проти кари на смерть»;
— музично-поліфонічні образи-символи: Мадонно моя… / Вжеславлять, співають нове ім’я. / (Ave, Maria, Калино моя!) Іде і сміється:життя! квіток! / Сонце на скрипку, хмарки у танок. (образ жінки);
— навіювання образу предмета замість його називання (сугестія): …Університет, музеї і бібліотеки не / дадуть того, що можутьдати / карі, / сірі, / блакитні. (очі як дзеркало душі);
— «синестезія» або синхронність різних почуттів та відчуттів (кольору, звуку, запаху, дотику): Пробіг зайчик / Дивиться — світанок! / Сидить, грається, / Ромашкам очі розтулює. / А на сході небо пахне, / Північорний плащ ночі / Вогняними нитками сточують / — сонце — / … (рух,світло, запах, колір);
— драматичні несподівані словосполучення: чорний акорд, очіхристовоскресні, ніжнотонні кораблі;
— наслідування заповіту Верлена: «Насамперед — музики!»:Я бриню, як струни / Степу, хмар та вітру.
— ритм в основі музичності поезії;
— слово-барвозвук: золотийгомін, чорнокрилля;
— вживання змістових розділових знаків: Зоряного ранку припади вухом до землі — / … ідуть. («Золотий гомін»)

Інформація про бій під Крутами

25 грудня 1917 року І в Харкові радянську владу проголосили більшовики, заявив І ши, що визнають Українську республіку як федеративну І частину Російської радянської соціалістичної республіки І і закликали вести боротьбу з Центральною Радою. Так І почалася громадянська війна, що тривала три роки. У січні 1918 року Червона армія на чолі з генералом Михайлом і Муравйовим наступала на Київ. Командування української 1 армії послало їй назустріч гайдамаків, а також декілька І сотень київських гімназистів. Бої були нерівні. В оточення потрапив загін із 300 гімназистів, які мужньо оборонялися і І всі загинули біля станції Крути. Тридцятьгероїв Крут булоі перепоховано на Аскольдовій могилі в Києві

 Асоціативний  ряд за віршем  П. Тичини «Одчиняйте двері…».

Цитати	Асоціації
Одчиняйте двері	гості, непрохані гості, йти у світ, прийшла біда — відчиняй ворота, відкритість, щирість
Наречена йде!	радість, чистота, надія
Голуба блакить	радість, мир, злагода, безжурність
Очі, серце і хорали Стали, Ждуть…	душа наповнена очікуванням щастя, благості; благоговійна тиша!
Одчинились двері	різка зміна подій
Горобина ніч!	жах, неочікуваність сум’яття, безлад, катаклізми, людина безсила проти стихії
Всі шляхи в крові	вбивство, насилля, жорстокість, звірство, дикість, трагедії, страждання
Незриданними сльозами Тьмами Дощ…	сльози, жахіття, безпросвітність. Де розум, здоровий глузд, совість?

 Завдання

• На основі поданого матреіалу скласти опорний конспект.
• Вивчити напам'ять 1 поезію Пвла Тичини (на вибір: "Арфами, арфами...", "О панно Інно...", "Ви знаєте, як липа шелестить...").

Важливо

Виконану роботу  (фото-, відеоматеріали) надіслати для оцінювання на skosianchuk@gmail.com